Специфіка вокальної техніки у сучасному естрадному мистецтві.

Мистецтво співу викликає у нашій уяві певні образи,відображає емоційний стан. У процесі вокалізації бере участь не лише звук,але й ( що дужа важливо у естрадному мистецтві) усвідомлене слово. Отже,і вокал вже можна розглядати,як певний психологічний процес художнього співу. Учень,що бажає опанувати співацьку майстерність,має володіти вокальною технікою,тобто певними знаннями та специфічними прийомами.

До недавнього часу була поширена думка,що в естрадному вокалі не існує єдиної школи,однак сьогодні,у сучасних методах різних педагогів – вокалістів спостерігаються загальні погляди на цілий ряд питань,зокрема постановки голосу, звуковидобування, атаки звуку та голосові ефекти. Для вітчизняного музикознавства залишається актуальним виявлення та вивчення ефективних методик вокального мистецтва.

Вокальна школа у вузькому розумінні – це певна сукупність вокально-технічних засобів, що забезпечують високий рівень виконавства. Упродовж багатьох століть активно вивчається голосовий апарат людини та його можливості,удосконалення методів та принципи виконання. Назвемо декілька з них, на які безпосередньо посилаються у вихованні естрадних співаків. Науковці Р. Юссон та Л. Дмітрієв вивчали акустико-фізіологічний аспект  питання, їх аналіз та систематизацію розрізнених даних з історії вокально-педагогічної практики, що позитивно позначалося на методиці навчання естрадного вокалу. Дослідження Д. Огороднова торкалися, переважно, виховання музично-вокальних здібностей у дітей; його ідеї мали продовження у науковій роботі іншого провідного педагога-вокаліста С. Романова. Також згадаємо фізіологічні дослідження В. Ємельянова, який створив свою вокальну систему на основі фонопедичного методу розвитку голосу. Даній проблематиці присвячені роботи Ю. Капустіна та Г. Когана - автори розглядають процес взаємодії музичного виконавства з технічними засобами фіксації музики. Праці Є. Гуренко там М. Харлап  висввітлюють естетичні сторони питання. Вітчизняний педагог Н. Дрожжина зауважує, що мікрофон є досить важливим елементом роботи естрадного співака на сучасній сцені, який стоїть між реальним акустичним звуком і його представленням слухачам. У своїй роботі вона зауважує, що під час використання звукопідсилювальної апаратури формується "вокальний слух" (слуховий контроль), як під час навчання в класі, коли необхідні координації ще тільки формуються, так і в період творчої діяльності на сцені.

Однак ці роботи мали переважно описовий характер, не відходили від канонів академічної школи й не враховували специфіку естрадного співу.

Вокальне мистецтво в ідеалі вважається мистецтвом акторського втілення/перевтілення, що у своїх кращих проявах базується на величезному досвіді розвитку цього виду мистецтва і свідчить про гармонійне поєднання традицій та новаторства.

Сучасні стильові тенденції в естрадному світі вокальному мистецтві розглядаються з урахуванням впливу науково-технічного прогресу та масової культури, зокрема звукозапис створив значні зміни у методичних підходах вокальної педагогіки.

Методичні розробки західних педагогів-вокалістів значно відрізняються від навчальних програм для виховання молодих естрадних співаків мистецьких закладів України, починаючи з офіційного розділення вокалістів на дві групи - класичних вокалістів та ритмічних співаків(rhythmic singers).

З появою звукопідсилюючої апаратури(мікрофонів) принцип звукоутворення змінився і застосовується "розмовна" позиція, за методикою провідного американського педагога Сета Ріггса. Ці зміни сприяли тому, що більшість західних співаків не мають проблем з знаходженням нейтрального звуку, який переважно і використовується у навчальному процесі через його простоту.

Представники "ритмічних" співаків (за К. Садолін) досить швидко перебудували спрямування звуку трохи нижче (на коріння верхніх зубів), аніж це було до появи мікрофонів. Під час концертної або студійної роботи вокаліст за такої подачі передає красу свого тембру, а також зберігає ресурс голосу, не наражаючи його на зрив та зажатість.

Відмінність вокального звукоутворення від звичайного розмовного полягає в наявності певних гармонічних тонів ( обертонів) - голосового тембрового забарвлення. Воно залежить від індивідуальної будови гортані, рота, носоглотки співака та практично досвіду їх використання для створення бажаного звуку.

Характер тембрального забарвлення може змінюватися як через використання резонаторів (головного, міксту  та грудного) - що активно впроваджується, - так і відповідних дій м'язів голосового та артикуляційного апарату.

Деякі співаки побоюються "металевого" звуку, тому що при невірному використання певного режиму можливі проблеми зі звязками.

Усі зміни звуку мають бути усвідомленими, а не випадковими і мимовільними. Так, у вітчизняній вокальній педагогіці існує думка, що "вокальне" треба опановувати свідомо. Отже, щоб навчальний процес відбувався ефективно, а з набуттям певної майстерності голосовий ресурс використовуватиметься якомога довше, треба вчитися правильно дихати ( оскільки це позначається на тривалості звуку, щільності тону та насиченості тембру).

Значне місце у вокальному виконавстві займають голосові ефекти, які застосовуються в джазовому та рок-вокалі, а отже мають безпосереднє відношення до естрадного мистецтва. У методичних розробках західних педагогів-вокалістів ретельно описаний механізм кожного з них, що дуже важливо для ефективного їх опанування. Так, у книзі "Повна вокальна техніка" провідного педагога-вокаліста Кетвін Садолін розглядаються наступні ефекти:розщеплення(distortion), хрип(rattle), ричання(growl), вокальний злам(vocal breaks), голос із придихом(air added to the voice), вереск(skreams), клацання та сиплість(hoarse attack and creaks), вібрато (vibrato), технічне прикрашання(ornamention technique(rapid run of notes)), що можуть застосовуватися як в естрадному вокалі так і в академічному. Свідомо дослідниця не розглядає естетичний бік звучання, а більше приділяє уваги динаміці, силі та експресії звукоутворення ефектів.

Визнання згаданих голосових ефектів сприяє перегляд питання щодо кількості голосових регістрів, що до традиційної вокальної школи(грудний, змішаний,(мікс) та головний) додає ще два регістри суб-регістр(дуже низький,  в якому виконується гроул) й флейтовий регістр( для вокальних флажолетів).

На жаль, у вітчизняних мистецьких закладах прийнято сприймати вищезгадані голосові ефекти як дискредитацію вокального мистецтва. До певного етапу в процесі підготовки вокалістів використовуються консервативні методи постановки голосу, звуковидобування, атак звуку, обмежена кількість вокальних ефектів.

Так, у вітчизняній вокальній педагогіці розглядаються лише дві атаки звуку(тверда та м'яка), а субтом(атака з придихом) і на сьогодні ігнорується, хоча уся сучасна естрада використовує її досить активно для створення музичного образу твору або неповторної манери звучання виконавця, що фактично і є специфікою естрадного вокального мистецтва.

Молодше покоління вітчизняних співаків зовсім не бажає відмовитися від популярних вокальних ефектів(гроул, скрім, дисторшн, субтон) і опановує їх силоміць, без контролю педагога, ризикуючи здоров'ям свого голосового апарату.

Еволюція вокального мистецтва на естраді вимагає через ознайомлення і вивчення провідного західного методичного досвіду збагатити вітчизняну  вокальну педагогіку. В результаті синтезу національних співацьких традицій та сучасної вокальної техніки відбудеться значний динамічний підйом у вітчизняному вокальному виконавстві.